відділ освіти Борщівської міської ради

Борщівський будинок дитячої творчості

«Дослідження печери Кришталевої»

Автор: Шидловський василь Іванович

методист Борщівського будинку дитячої творчості

І. Анкета населеного пункту

Повна назва: село Кривче Борщівського району Тернопільської області.

Місце знаходження, адміністративне підпорядкування: Кривче ( до 1956 року верхнє Кривче та Нижнє Кривче) – село, центр сільської ради. Розташоване на берегах річки Циганки, лівої притоки річки Нічлави. До районного центру -15 км, до найближчої залізничної станції с. Гермаківка - 5 км. Координати - 48⁰6’Пн.ш, 26⁰12’Сх.д. Клімат помірно-континентальний.

вид населеного пункту: існуючий.

Загальна площа: 7,183 км²

Густота населення: 69.4 осіб / км²

Чисельність населення: 1852 осіб ( станом на 01.01 2017 року).

висота над рівнем моря: 225 м

ІІ. вступ

Актуальність теми. Криштале́ва — печера, геологічна пам'ятка природи загальнодержавного значення в Україні. Розташована при південно-західній околиці села Кривче Борщівського району Тернопільської області. Особливістю печери є те, що в ній підвищена іонізація повітря і води, абсолютна відсутність патогенних організмів, а недавно виявлено мінеральний болотний мул і воду. Усе це робить «Кришталеву» найперспективнішим об'єктом для лікувальних та рекреаційних цілей. Дослідження проводилися мною Арсеном Шидловським, вихованцем Борщівського будинку дитячої творчості, учнем 8 класу Озерянської ЗОШ І-ІІІ ступенів та методистом Борщівського будинку дитячої творчості василя Шидловського напротязі вересня-жовтня 2017 року.

Основною метою пошуково-дослідницької роботи стало дослідження історії села Кривче від його утворення до сучасності.

Завдання, які ми поставили перед собою:

• вивчити історію виникнення села Кривче;

• дослідження і відкриття печери Кришталевої;

• послідовне вивчення залів в печері Кришталевій;

• вивчення основних форм кристалів.

Є чимало різноманітних версій походження назви села. Голова сільської ради володимир Базюк розповів, що найбільш ймовірним є те, що село назване Кривчем через особливості географічного розташування, формою вулиць і доріг, які є дуже кривими, або ж через зигзагоподібну річку Циганку, на берегах якої і виросло село.
І дотепер, якщо щось нерівно виріжемо чи намалюємо, старші люди, оцінюючи нашу роботу, кажуть: «Таке рівне, як дорога до Кривча». Горбиста місцевість ділить село на дві частини, які жителі називають – Гора і Долина, а в минулому це були два різні села – Кривче Горішнє та Кривче Долішнє. Спілкуючись з сільською бібліотекаркою, активною громадською діячкою села, невтомною трудівницею Надією Стефанків, я дізнався, що за однією із версій, село отримало таку назву тому, що тривалий час власником села був пан Кривецький (або Кривуцький), який, незважаючи на те, що був надзвичайно жорстоким у ставленні до місцевих бідняків, чимало робив для того, щоб його село мало привабливий вигляд.

Щиро вірю в те, що моя робота буде корисною та цікавою, для тих, хто цікавиться минулим нашої Батьківщини, адже при її написанні, пошуках матеріалів, я вкладав частинку свого серця, використала багато спогадів і розповідей місцевих жителів, які ніколи раніше на друкувалися.

ІІІ. Історія села Кривче

Кривче – мальовниче село, яке розташоване на заході Борщівського району, на берегах звивистої річки Циганка. До Кривчого (Раніше — верхнє Кривче і Нижнє Кривче) приєднано хутори Ходусів і Хоми. З пагорбів відкривається мальовничий краєвид на поля і ліси, на береги річки, на яких розкидані сільські хати: різні за віком, розмірами та формами дахів, а над крутими схилами стоїть свідок героїзму нашого народу у боротьбі з чужоземними загарбниками – оборонний замок , історія життя якого починається в 17 столітті.

Кривче - одне з найвідоміших сіл Борщівського району, мрія туристів-спелеологів усього світу, адже здавна їх манить підземний світ казкових лабіринтів печери «Кришталева». Окрім прославленої на весь світ печери «Кришталевої» (додаток 1), у селі відкрито у різний час і різними людьми печери: Глинка-1 та Глинка-2, На Хомах, Печера Двох озер, Середня, Славка, Тимкова Скала (додаток 2) та інші менші печери.

Кривче – це населений пункт, що має свою індивідуальну символіку – давній герб і прапор .

Станом на 01.01 2017 року у селі нараховується 597 дворів із 1854 жителями, з них 1- болгарин, 6 - росіян, решта – українці.

У центрі села знаходиться сільська рада (голова володимир Базюк, секретар Ольга Гусак), будинок культури, сільська бібліотека,поштове відділення, амбулаторія загальної практики-сімейної медицини, Кривченська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів , в якій навчається 176 дітей, дитячий садок «Мамине сонечко», аптека. Крім цього у селі є 7 магазинів, 2 кафе, ресторан «Стара школа», сауна.

вперше Кривче згадується у 1565 році в переліку поселень Подільського воєводства, як власність землевласника Закревського. Але вже у 1569 році селом володів пан Хоцимірський.

Більш ширше про Кривче в історичних джерелах можна знайти вже в 1627 році. У той час Кривче згадується як місто, яке має свою печатку ( на даний час оригінал печатки знаходиться у Львівському музеї, у сільській раді є лише відбиток давньої печатки), за дозволом польського короля Сигізмунда вази тут проводяться щотижня торги та кожного місяця ярмарки. Досі старожили села, місце, де проводилися ярмарки (центр села, тепер тут школа, магазини) називають базаром, містом.

ІV. Дослідження та відкриття печери Кришталевої.

На території Борщівського району знаходяться найбільші в світі печери в гіпсах. вони привертають увагу спеціалістів, геологів, спелеологів всього світу вже більше двох століть. Але історія вивчення цих печер систематично ще не висвітлена. На сьогоднішній день мені стало відомо що: 1721 рік — перша згадка про велику печеру біля села Нижнє Кривче в книзі Г.Ц. Ржачинського «Натуральна історія королівства Польського».

1908 рік — печера в с.Нижнє Кривче (сучі «Кришталева») вдруге «відкрита» інженером К. Гутковським та М.Орловичем. вони подали опис ближньої частини печери. Про печери у Кривчому знає чи не кожний. Своєю неповторною красою вони приваблюють тисячі туристів, любителів природи, спеціалістів—фахівців. Оригінальна будова, об’ємні розміри, своєрідна геологічна структура зробили Кришталеву печеру однією з найбільш відомих у світі.

Менше нам відомо про тих, хто відкривав, досліджував, і пропагував підземні скарби борщівськоі землі. Особливо цікавою є історія відкриття Кривченських печер, або точніше, етапи їх відкриття у ХVІІІ, XIX, XX ст.

в силу певних обставин залишилось повз увагою краян ім’я відомого громадського діяча, автора стрілецьких пісень, січового стрільця Клима Гутковського (1881—1915) Ця людина має безпосереднє відношення до унікальних природніх утворень у Кривчому, відкривши їх у 1908 р. Кілька слів про К. Гутковського. Народився 18 серпня 1881 р. в Тернополі Після закінчення гімназії служив у війську, згодом продовжив студії в Політехнічному інституті у Львові, приймав дієву участь в роботі національних товариств. «Українська Загальна Енциклопедія» початку 30-х років відзначає його як організатора «Січей», сотника УСС, редактора українського часопису «Праця» в Бразилії (1910 р.).

Та найбільшої слави напередодні першої світової війни Гутковський зажив як відкривач Кривченських печер. Під емоційними враженнями від підземної подорожі він наше статтю у газету «Діло», а 22 листопада 1908 р. виступає із звітом у будинку українського «Сокола» у Львові Тодішня галицька преса жваво реагувала на перебіг дивовижних пригод Гутковського у Кривчому. А те ж «Діло» у черговому номері помістило детальний опис виступу Клима у «Соколі»: «Подавши коротко історію відкриття, перейшов до чисто наукових своїх розслідів... відтак перейшов до характеристики будови Поділля, опису Кривче, а в кінці подав докладний опис гори, в якій знаходяться ці печери. При описі печер демонстрував фотографії, які поробив в печерах, вправдяючи в подив своїх слухачів, котрі по скінченню довічно нагородили його заслуженими оплесками».

вдруге Гутковський побував у Кривчому в 1909 р., після чого відомостей при його перебування на Борщівщині не збереглося. Стаття Гутковського, поміщена у «Діло» думаю, зацікавить читачів, введе їх в захоплюючий вир пошукової роботи дослідника, ознайомить з маловідомими сторінками відкриття печер у Кривчому. Після 1908 р. стаття з деякими скороченнями публікується вперше. Мову і стиль оригіналу збережено.

1928-1930 роки — проводиться археологічне дослідження печери «Кришталевої» під керівництвом професора археології Львівського університету Леоніда Козловського. Наступним спеціалістом, який продовжив вивчення цієї печери, був варшавський археолог Людвіг Савіцький, який поряд з археологічними дослідженнями зайнявся обладнанням печери для туристів.

в 1931 році провів детальне геологічне дослідження Кришталевої печери інженер віктор Нехай. Цю роботу він проводив за дорученням Лвівського комітету Державної Ради по охороні печер.

24 березня 1960 року група з п’яти чоловік під керівництвом в.А.Радзієвського відправилась в Борщівський район в першу спелеоекспедицію. Ця дата вважається днем народження сучасної спелеології на Тернопільщині. Мета була — втретє «відкрити» печеру «Кришталеву», тому що на той час всі про |забули. Але вхід до печери був підірваний НКвД, ще перед війною, щоб там не ховались не бажані для них угрупування. Цю печеру розкопати не змогли, але дослідили та викреслили плани невеликих печер поруч: «На хомах» та «Глинки». вхід в останню також був підірваний, але її відкопали. При вході лежав скелет чоловіка. А вхід у печеру «Кришталеву». був розкопаний у 1961 році студентами Тернополя, після чого Комплексна карстова експедиція Академії Наук України під керівництвом в.М. Дублянського склала план 18,8 км підземних ходів. Подальші дослідження у 80-х роках Київських та Борщівських спелеологів довели довжину печери до 23 км.

Ходи складають систему галузистих вузьких коридорів завширшки до 2-х метрів, які чергуються із просторими ґротами-залами. (додаток 5) У Кришталевій, ґроти, здебільшого, округлі або овальні із гострими ґотичними склепіннями заввишки 2-7 метрів. Найвідомішим, для широкого кола пересічних туристів, ґротом печери Кришталевої є зала “Голова буйвола”. У цьому ґроті знаходиться чудернацької форми невеликий сталактит, що обрисами нагадує голову чи то буйвола, чи то бика, а напівтемрява і людська фантазія підсилюють цей образ. Для коридорів печери Кришталевої притаманні численні сліпі бокові ніші та понори. У місцях, де перетинаються великі розколи утворились великі зали, від склепіння до основи пронизані вертикальними скупченнями, так званих, “орґанних труб”, утворених напливами вапняку та гіпсу. Тут часто трапляються як поодинокі колони, так і їх цілі скупчення. Практично, повсюдно, на стінах, ходів і ґротів звисають цілі друзи масивних кристалів вторинних гіпсів, процес утворення яких триває і сьогодні. Кришталева, як й інші печери має, практично, незмінний власний клімат, який не залежить ні від погоди зовні, а ні від пори року. вирізняється ж печера Кришталева, з-поміж подібних, дуже високою вологістю – майже 100%, і удвічі вищою концентрацією вуглекислого газу – 0,5-0,6%, – ніж у зовнішній атмосфері.(додаток 6) Тому туристам, що відвідують печеру, і мають розмаїті асматичні прояви, слід завчасно бути готовими до таких особливих умов. Окрім того, що печера Кришталева є ґеологічною пам’яткою і чудом тектонічно-карстової природи, – це ще й осередок для троґлобіонтної фауни. Тобто, тварин, які періодично або ж почтійно населяють виключно печери та підземні порожнини. Сюди приналежні, у першу чергу, кажани, яких на склепіннях ґротів Криштелевої, можуть обзервувати туристи. Слід пам’ятати, що кажани мають особливий природоохоронний статусі їх турбування чи порушення місць їх перебування карається згідно законів України. (додаток 7) Окрім кажанів, у печерах проживає безліч дрібних безхребетних – жуків, ногохвісток, павуків, косариків, мокриць, хробаків, а також гриби, протисти, археї і бактерії. все це розмаїття, на перший погляд є непомітним, бо населяє щілини і долівку печери, однак, більшість із орґанізмів – це ендеміки і ніде більше у світі не трапляються.

Перші 480 м вхідного коридору спочатку насторожують кожного відвідувача. Під ногами кольоровими плямами жевріють тьмяні відблиски світильників. Склепіння та стінки вилискують крупнокристалічними темно-коричневим гіпсом, гладенько відшліфованим древніми водами. Ліворуч і праворуч зачаївся морок, ховаючи напівзасипані отвори бічних відгалужень.
    Нарешті хід розширюється, і в коридорі з’являються перші дива – на стінах іскряться-переливаються мінливими барвами кристали. Створюється враження, що все навколо покрите блискучим панциром інею, чудернацькими пальмовими гілками, листям папороті чи тонкою мозаїкою з дрібненької янтарно-коричневої смальти.  Сходинок п’ятнадцять ведуть на дно залу Печера, у якому міг би розміститись двоповерховий будиночок. Тут звідусіль обступають нас щербаті, ламані, розсічені тріщинами брили, а в кожному закутку поміж скель залягла щільна пітьма. Звідси в усіх напрямках розбігаються численні ходи, утворюючи заплутаний лабіринт. І екскурсійний маршрут, мов нитка Аріадни, веде в його глибини. враження невпинно змінюються, нашаровуються і знову розпадаються немов візерунки калейдоскопа.  У низькому, з суглинистим дном, ході Дикому над головою нависають скелясті гострокуття, що отримали назву “зуби дракона”. Потрапляємо в зал Затишний із сніжно-білими стінами.
    У залі Скал без досвіду нелегко відшукати зручну для проходу стежину. На дні – звалище брил, безладне нагромадження кам’яних пірамід, що створюють якийсь тривожний ландшафт.
    Паралельно до залу Скал простягнувся коридор Кам’яних Бурульок, де із могутнього склепіння звисають вирізьблені водою різні за величиною і формою гіпсові вирости.  І знову щось незвичайне чекає на нас у залі Зоологічному. Ще на підходах до нього погляд зупиняється на чудернацьких рельєфах, вихоплених з темряви променями прожекторів. На стінах, під склепінням, в розщілинах можна розрізнити зображення дельфіна, сови, лисиці, орла, а далі вже якихось цілком нереальних істот, що заповнили всю просторінь залу. У зал Завалів увагу привертають цементні пломби-наліпки на розколинах скель, поставлені в 1928 році. вони витримали два землетруси і залишилися цілими.
    Усе далі й далі йдуть кам’яні тунелі, що тягнуться у різні боки з вузлового коридору, і здається, що немає кінця-краю їх запаморочливим сплетінням. Кожен хід, зал, коридор по-своєму вражає різноманітністю форм, розмірів, химерною неповторною красою. Ось вапняний зал. Закам’янілі вапнякові нашарування утворюють настільки несподівані композиції , що уява мимоволі переносить нас у світ дитячих казок. Зал Комин. відчуття нереальності охоплює людину на дні цього круглого кам’яного колодязя з прямовисними стінами. він розтинає всю 10 метрову товщу гіпсів і високо впирається у плоску плиту. Тут колись вирували води, міліметр за міліметром виточуючи в гірській породі циліндричний отвір.
    На південний схід від екскурсійного маршруту проліг лабіринт Карстової Експедиції із залами Нехая, Академічним, втрачених Надій, Обвальним, Дружби, Преси та лабіринтом Кам’яних Квітів.
    Найбільшим у Кришталевій печері є зал Брил. величність простору у ньому полонить з першого кроку. Мабуть щось подібне відчував Гуллівер, потрапивши в країну велетнів. Химерними чудовиськами громадяться на дні залу кам’яні брили. У густому мороці високого склепіння безсило ламаються і меркнуть леза електричних променів. Північний район Кришталевої печери завершується Палеозоологічним лабіринтом. Тут учасниками експедицій виявилено велику кількість тварин: песця, куниці, борсука, лемінга, північного оленя та ін. знахідки підтвердили припущення вчених, що близько 10 тис. років тому клімат на території сучасного Поділля був значно суворішим, ніж тепер, а також думку карстознавців про те, що протягом останніх десяти тисячоліть печера ніколи водами повністю не заповнювалася.
    Із вузлового потрапляємо до Кришталевого коридору. По-різному називають його: підземний квітник, храм краси, кришталеве чудо. Прямовисні стіни вкриті суцільним килимом гіпсових кристалів – білих, кремових, рожево-бурштинових, напівпрозорих. На ньому – розмай кам’яних троянд, ніжних лілей, тендітних чашечок дзвіночків, а також різні кристалічні композиції, яким важко підібрати відповідну назву. Можна годинами стояти у захопленні, і зір не стомиться милуватися дивовижною красою підземного квітника.

На борщівщині паралельно ніби існують два світи: наземний і підземний — світ печер. Ну і нехай собі. Спелеологія ж і не мусить бути чимось виснажливо-ризикованим і супер-спортивним. Під землю заглянути хочеться майже всім. Саме для всіх і існує на Поділлі печера Крищталева, до якої запрошую всіх вас 

Список використаної літератури

1. Авраам вайс. верхнє Кривче//Сіонійська молодь.- 1936.-№6 –с.18-19.

2. Бугера О. Просвіта у селі Кривче//Галицький вісник.-2013.-№36. – с.4

3. Горняткевич Д. Печери в Кривчу //Літопис Борщівщини.-1993.- випуск 4.-с.40-44.

4. Завітій Б. Результати археологічних обстежень городища ранньозалізного віку біля с.Кривче//вісник інституту археології Львівського університету.- 2013.- випуск 8.-с.238-250.

5. Гутковський Клим. Про печери в Кривчу//Літопис Борщівщини.-випуск 1 – 1992.- с.27-32.

6. Юзеф Зімельс. Історія досліджень печер Борщівського район//Літопис Борщівщини.-випуск 3 – 1993.- с.38-41.

7. Макарчук С. Етнографія України. - Навчальний посібник.- Київ.2005.- с.61-69.

8. Маловічко С.Особливості духовно-історичної спадщини Тернопільщини//Карпатський край – 2010.-№1(3).-с.210-217

9. Петровський О.Археологічні пам’ятки на території Борщівського району//Літопис Борщівщини.-1993.-с.8-16.

10. Скочиляс І. Сільськогосподарський страйк 1900 року на Мельниччині //Літопис Борщівщини. – випуск 3 – 1993.- с.25-29.