Михайлина Л., Пивоваров С. Хотинська фортеця (легенди, факти, гіпотези). – Чернівці, 2011.

У науково-популярному виданні розглядаються питання, пов’язані з минулим Хотинської фортеці та м. Хотина. В роботі висвітлюються результати археологічних і нумізматичних досліджень на території фортеці та околиць міста, аналізуються застарілі уявлення з історії пам’ятки, дається наукове пояснення виявленим матеріалам. Увазі читачів пропонуються маловідомі факти з минулого фортеці, розповідається про історичних осіб, які побували в Хотині, підкреслюється його значення для світової культури.

Для істориків, краєзнавців, вчителів, студентів, учнів та всіх, хто цікавиться минувшиною свого народу.

1. ХОТИНСЬКА ФОРТЕЦЯ НА

„ЗАСЛУЖЕННОМУ ВІДПОЧИНКУ”

 

„У нас і на найкращу

старовину не звертають

ніякої уваги, все завалюється,

все пропадає даремно”.

(Наш писатель др. О. Маковей // Буковина. – с.1903 р.)

 

Сучасний стан і вигляд Хотинської фортеці, що вражає своєю величчю, завдячує подвижницькій діяльності сотень любителів старовини, краєзнавців, науковців, архітекторів, реставраторів, митців, громадських і державних діячів, які зберегли до наших днів цю прекрасну історико-архітектурну пам’ятку.

Минуле фортеці позначене як грізними штурмами, коли руйнувалися її стіни та башти, висаджувалися в повітря споруди, так і відбудовами та перебудовами. Військові інженери, дбаючи про міць фортеці, зміцнювали її оборонні конструкції й сприяли збереженню фортеці. Зазнала вона також руйнації часом. Але, як не дивно, Хотинська фортеця, яка витримала десятки військових потрясінь, найбільших руйнувань зазнала у мирний час через бездумну господарську діяльність, коли пам’ятка світового значення розбиралася на будівельний матеріал. Сьогодні Хотинська фортеця відновлена завдяки пам’яткоохоронній діяльності державних органів та ремонтно-реставраційним роботам вітчизняних архітекторів і реставраторів.

            Хотинська фортеця втратила своє військово-стратегічне значення у 1856 році і була передана в розпорядження муніципальної влади, хоча тут і надалі продовжували перебувати військові частини. Відомий мандрівник і науковець О.Афанасьєв-Чужбинський, відвідавши місто на початку 60-х рр. ХІХ ст., відзначав, що фортеця „служить Хотину великою підмогою...в ній розташовується полк і квартируванням своїм на заважає жителям”. Нагляд за будівлями фортеці в цей час було доручено Хотинському повітовому поліцейському управлінню.

Згодом, у 1888 р., магістрат м. Хотина звернувся з проханням до Міністерства Внутрішніх справ про можливість продажу деяких будівель фортеці під знос (тобто для розбору на будівельні матеріали) й передачу самої фортеці у відання міста. Після тривалих перемовин між Міністерством внутрішніх справ і Військовим міністерством міським властям у їх проханні було відмовлено. Причиною такого рішення послугували наміри розмістити у фортеці окремі військові підрозділи. Тоді ж представники військового міністерства оглянули фортецю і відзначили факти зняття облицювальних блоків зі стін бастіонів і валів та розбору окремих споруд Нової фортеці на будівельні матеріали. Був складений спеціальний протокол про розкрадання „кріпосного матеріалу”, тобто руйнування фортеці місцевим населенням.

Навесні 1899 року на території фортеці розмістилися частини І Волзького кінного козачого полку, підпорядкованого Міністерству внутрішніх справ. Командир підрозділу запропонував відремонтувати будівлі для розміщення там штабу та солдат. Огляд фортеці, здійснений фахівцями Уманської інженерної дистанції Київського військового округу, до якого в той час входив Хотин, показав, що для ремонту багатьох споруд потрібно їх спочатку повністю розібрати до фундаментів, а потім заново збудувати. Зважаючи на значну вартість зазначених робіт (220 тис. руб.), а також на те, що під час їхнього проведення була би порушена автентичність історичної пам’ятки, від ідеї ремонтних робіт з пристосування споруд фортеці для потреб для козачого полку відмовилися.

Чутки про можливу перебудову фортеці та факти постійного руйнування і вивозу з неї будівельного матеріалу викликали занепокоєння громадськості Хотинщини. З цього приводу правління Зарожанського промислового товариства, розташованого неподалік від міста, у листопаді 1900 року надіслало лист до Імператорського Одеського товариства історії та старожитностей. В ньому йшла мова про руйнування фортеці та пропонувалося Товариству взяти на себе її охорону. Листування секретаріату Товариства з місцевими органами влади та приватними особами підтвердило факт значного пошкодження окремих фортифікацій та фортечних будівель. Зокрема було встановлено, що „більшість фундаментів, цоколів, веранд в будинках м. Хотина, особливо нотаблів (заможних міщан і духовенства – автори), зроблено з гранітного облицювання фортеці та з плит з старими турецькими написами”.

Для з’ясування стану збереженості Хотинської фортеці та можливостей її подальшої охорони як історичного об’єкту у червні 1901 року її відвідали дійсні члени Товариства, історики О.О.Кочубинський (1845-1907) та О.І.Маркевич (1847-1903). Огляд науковцями фортеці проводився у супроводі міського голови Б.Амброжевича, „товариша прокурора” Г.Мілянта, міського лікаря й знавця міських старожитностей В.Дібольта та „значного числа місцевих жителів, любителів старовини”.

Свої враження від знайомства з фортецею О.О.Кочубинський та О.І.Маркевич детально виклали в спеціальній доповіді, опублікованій в одному з томів „Записок Імператорського Одеського товариства історії та старожитностей”. У заключній частині свого звіту вони констатували: „Прийняття у відання Товариства цитаделі, як пам’ятки XVIII ст., причому прекрасно збереженої, бачиться нам вельми бажаним; ремонт її обійдеться не більше 300 р. …Нагляд за цитаделлю можна доручити сторожу, який охороняє фортечну церкву, що вимагало би лише невеликої доплати. …Маємо підстави вважати, що передача як цитаделі, так і всієї Хотинської фортеці у відання нашого Товариства не зустріне протидії з боку жодного із зацікавлених в цьому відомств, бо як можна судити по сучасному стану фортеці, вона нікому не потрібна, а в той же час ці відомства хотіли б зберегти таку прекрасну історичну пам’ятку”. Про це ж написав О.І.Маркевич в спеціальній статті, присвяченій Хотинській фортеці, опублікованій в працях ХІІ археологічного з’їзду в 1903 році.

Однак, справа з охороною Хотинської фортеці й надалі не просувалася. Очевидно, пам’яткою ніхто не опікувався і вона все більше занепадала. Руйнування фортеці засвідчив відомий буковинський письменник Осип Маковей (1867-1925), який збирав матеріал для написання історичної повісті „Ярошенко” про події Хотинської битви 1621 року і відвідав пам’ятку у 1903 році. Газета „Буковина” з цього приводу писала так: „По огляді Хотинської фортеці (О.Маковей) сказав: „Добре уявляю собі всю подію, а при тій нагоді „дуже огірчився тим, що такі прекрасні пам’ятки … остаються без усякого нагляду. „За кордоном – мовив він – у людей кожний камінчик бережуть як ока в голові, а у нас і на найкращу старовину не звертають ніякої уваги, все завалюється, все пропадає даремно”.

Значних руйнувань фортеця зазнала у роки Другої світової війни. За розповідями старожилів, під час відступу Червоної армії на початку липня 1941 року був підірваний мінарет мечеті. Постраждала фортеця і в квітні 1944 року, коли місто штурмом звільнили від німецько-фашистських загарбників війська 1-го і 2-го Українських фронтів Радянської армії.

Після завершення війни руйнування фортеці продовжилося і набрало значних масштабів. Фортеця розбиралася на будівельний матеріал для відбудови знищених у воєнні лихоліття 2,5 тисяч домівок хотинчани, а також для потреб народного господарства.

Вкотре гостро постало питання необхідності державної охорони пам’ятки. Постійні звернення керівництва і громадськості Чернівецької області, а також важливі наукові результати археологічних досліджень Б.О.Тимощука дали бажані результати. В 1963 році Постановою Ради Міністрів УРСР від 24 серпня № 790 Комплекс споруд Хотинської фортеці було включено до Списку пам’ятників архітектури Української РСР, що перебувають під охороною держави. З 1964 року Чернівецький обласний відділ у справах будівництва і архітектури розпочав діяльність з консервації та реставрації пам’ятки. Розробником науково-проектної документації на проведення консерваційних робіт виступила Республіканська спеціальна науково-реставраційна майстерня (нині «УкрНДІпроектреставрація»). Були проведені наукові дослідження та у 1966 році підготовлено проект консервації об’єктів Комплексу споруд Хотинської фортеці (головний архітектор проекту М.М.Говденко).

Проте відразу втілити в життя комплекс заходів з консервації та реставрації пам’ятки не вдалося. Ця робота розтягнулася на тривалий час. Між тим фортеця продовжувала руйнуватися. Б.О.Тимощук, який проводив там розкопки з сумом констатував: „Однак стан збереженості фортеці викликає тривогу. Фактично вона залишається без нагляду (сторожа там дуже рідко можна побачити) і, користуючись цим, окремі громадяни розбирають рештки споруд, вивозять каміння для власних потреб. Є й такі „туристи”, що ламають стіни, видряпують на них свої „автографи”. Пам’ятка руйнується також у результаті природних чинників. Недавно впала стіна будинку, що стоїть у внутрішньому подвір’ї кам’яної фортеці, в східній його частині. Заходів із збереження споруди до цього часу не вживалося”.

Перші ремонтно-реставраційні роботи у фортеці почалися в 1967 році фахівцями Кам'янець-Подільської спеціальної науково-реставраційної майстерні (головний інженер Г.Костишин, прораб П.Козлов). Того року були здійснені роботи з відновлення південного і західного прясел мурів, та стін цитаделі. У наступні роки проведено благоустрій її території, відремонтовано бійниці, мури, закладено втрачені частини кладки у баштах. Останні були накриті дерев’яним дахами. Згодом було відновлено міст до цитаделі, розчищено приміщення замкової церкви.

На виконання розпорядження Держбуду УРСР від 30.03.1970 р. № 1-55/566 були продовжені наукові дослідження фортеці та розроблено проект її реставрації Українським спеціальним науково-реставраційним виробничим управлінням в м. Києві (головний архітектор проекту М.М.Говденко), згодом – Український спеціальний науково-реставраційний проектний інститут «Укрпроектрестврація» (головні архітектори проекту в різні роки М.М.Говденко, В.І.Маркіз, В.І.Косьяненко). Відповідно до цього проекту протягом 1970-1978 рр. було розпочато реставрацію мурів, башт і основних споруд цитаделі, гарнізонних майстерень, церкви св. О.Невського, відновлено міст через потік.

У 1978 році була підготовлена науково-проектна документація на реставрацію Бендерської та Ясської брам, стін, бастіонів і споруд Нової фортеці, а з 1980 року почалася їхня відбудова, яка тривала до 1995 року. На жаль, з 1991 року фінансування робіт почало скорочуватися, а згодом і повністю припинилося.

Вкотре Хотинська фортеця була залишена напризволяще, її охорона здійснювалася не належним чином, а значна частина вже відреставрованих об’єктів були пошкоджені. В зв’язку з таким станом речей у кінці лютого 1995 року виконком Чернівецької обласної ради народних депутатів прийняв рішення про створення історико-архітектурного заповідника «Хотинська фортеця» й порушив відповідні клопотання перед урядом держави.

12 жовтня 2000 року Постановою Кабінету Міністрів України № 1539 був утворений Державний історико-архітектурний заповідник „Хотинська фортеця” з віднесенням його до сфери управління Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики. У 2003 році Хотинська міська рада передала комплекс споруд Хотинської фортеці із власності територіальної громади м. Хотина у державну власність. У даний час ДІАЗ „Хотинська фортеця” відноситься до сфери управління Міністерства регіонального розвитку та будівництва (Розпорядження Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2007 р. № 233).

            З утворенням Заповідника на пам’ятках комплексу споруд Хотинської фортеці почалися протиаварійні та ремонтно-реставраційні роботи. Розробником науково-проектної документації з реставрації пам’яток архітектури є Український державний науково-дослідний та проектний інститут «УкрНДІпроектреставрація» (головний архітектор проекту В.І.Косьяненко). Протягом 2001-2010 рр. протиаварійні та ремонтно-реставраційні роботи здійснювало МКП «Рембудгазмонтаж» (директор Варгуляк Г.Б.). За цей час на зазначені роботи було виділено понад 10 млн. грн. державних коштів.

            В розрізі окремих об’єктів комплексу споруд Хотинської фортеці (Цитадель та Нова фортеця) виконані наступні роботи:

            - Оборонні мури замку XV-XVIII ст. Проведено ряд протиаварійних робіт.

            - Південна (В’їзна) башта з дерев’яними мостами XVII-XVIII ст. Проведено археологічні роботи на 1-му ярусі, під час яких виявлено рештки автентичного кам’яного мощення з фрагментами кам’яного лотка для відводу води. Виконано ремонт дерев’яних мостів, які знаходились в аварійному стані, дерев’яного даху з повною заміною ґонтового покриття. Відновлено заповнення воріт, влаштовано дерев’яний бойовий настил 3-го ярусу.

            - Південно-західна башта XV-XVIII ст. Відновлено дерев’яний дах з ґонтовим покриттям, втрачений під час пожежі 90-х років. Виконана реставрація кам’яних вхідних сходів, кладки кам’яних стін та склепіння, відновлено заповнення дверного прорізу, влаштовані кам’яна підлога та заповнення віконних прорізів приміщення 1-го ярусу.

            - Західна (Комендантська) башта XV-XVI ст. Виконано ремонт дерев’яного даху із повною заміною ґонтового покриття.

            - Північна башта XIII-XVI ст. Виконано ремонт дерев’яного даху із повною заміною ґонтового покриття, відремонтовано флюгер. Влаштовано дерев’яні перекриття 1-3 ярусів. Виконано реставрацію внутрішніх кам’яних стін на 1 та 3 ярусах. Відновлено штукатурку стін на 2-му ярусі.

            - Східна башта XV-XVI ст. Виконано ремонт дерев’яного даху із повною заміною ґонтового покриття, відновлено дерев’яний бойовий настил 2-го ярусу та дерев’яні сходи на нього, відновлено також дерев’яні сходи з горища Казарми на 1-й ярус башти. Виконано реставрацію кладки кам’яних стін інтер’єрів приміщень.

            - Комендантський палац XV-XVI ст. Відновлено дерев’яний дах з ґонтовим покриттям над приміщеннями основного об’єму палацу, відновлено білокам’яні різні димарі. Влаштовано консерваційну дерев’яну веранду над залишками кам’яних  стін приміщення над входами до підвалів. Влаштовані  дерев’яні горішнє перекриття та перекриття 1-го поверху. Відновлено заповнення віконних прорізів  1-го та 2-го поверхів основного об’єму палацу, а також дверні  заповнення західного приміщення 1-го поверху та входів до підвалів розпочаті оздоблювальні роботи основного об’єму палацу. завершені реставраційні роботи у підвалі № 1, який пристосовано під стрілецький тир та розпочаті реставраційні роботи у підвалі № 2, також розпочаті роботи з благоустрою прилеглої території Княжого двору.

            - Замкова церква XV-XVI ст. Виконано ремонт дерев’яного даху із повною заміною ґонтового покриття, виконано реставрацію кладки кам’яних стін фасадів, розпочаті роботи з оздоблення інтер’єрів приміщень 1-го та 2-го поверхів.

            - Казарма XV-XIX ст. Виконано ремонт дерев’яного даху із повною заміною ґонтового покриття, влаштовані дерев’яні горішнє перекриття та перекриття 1-го поверхів. Відновлені заповнення віконних та дверних прорізів, дерев’яні міжповерхові сходи, виконані оздоблювальні роботи інтер’єрів основного об’єму. Виконані реставраційні роботи підвалу Казарми. Зроблено водовідведення та благоустрій прилеглої території. Відповідно до проектів пристосування влаштовано освітлення, опалення, вентиляцію приміщень та встановлено пожежну сигналізацію.

            - Замкова криниця XV-XVIII ст. Виконано ремонт дерев’яного даху. Відновлено підйомний механізм та ковані решітки.

            - Бастіони з валами та ескарпами XVIII ст. Зроблено ряд протиаварійних робіт. Відреставровано фрагмент ескарпової стіни між Ясською брамою та південно-західним бастіоном.

            - Бендерська брама XVIII ст. Виконано ремонт дерев’яного даху із повною заміною ґонтового покриття. Відновлені заповнення воріт, вікон та дверей.

            - Ясська брама XVIII ст. Виконано ремонт дерев’яного даху із повною заміною ґонтового покриття. Відновлено заповнення воріт.

            - Міст через потік XVIII ст. Виконано ремонт мосту, який знаходився в аварійному стані, з повною заміною несучих дерев’яних конструкцій.

            - Гарнізонні майстерні XIX ст. Виконано ремонт дерев’яного даху із повною заміною ґонтового покриття.

            Завдяки проведеним масштабним ремонтно-реставраційним роботам Хотинська фортеця набула величного вигляду і приваблює увагу численних відвідувачів. Цілком закономірно, що у 2007 році Хотинська фортеця оголошена переможцем Всеукраїнської акції „7 чудес України” та визнана одним із семи чудес України.           

 

2. ФОРТЕЦЯ ВІДКРИВАЄ СВОЇ ТАЄМНИЦІ

 

„І поступово вимальовувалась початкова історія Хотина,

історія, не засвідчена письмовими джерелами”.

(Тимощук Б. Дорогами предків. – Ужгород, 1968)

 

Наші знання про минуле Хотинської фортеці значною мірою спираються на археологічні матеріали, які суттєво доповнюють дані писемних джерел. Особливо цінними є данні археології стосовно найдавніших періодів історії пам’ятки. Про значення цих матеріалів для реконструкції минулого фортеці та міста красномовно свідчить факт відзначення тисячоліття Хотина в вересні 2002 р. Адже дата заснування населеного пункту була встановлена виключно за археологічними матеріалами.

Археологічні роботи в Хотині, і в першу чергу, на території фортеці розпочалися порівняно пізно. Це пояснюється тим, що Хотинська фортеця тривалий час була військовим об’єктом, що унеможливлювало її дослідження. Не сприяли науковим дослідження Хотинської фортеці зміни державної приналежності території Середнього Подністров’я, а також війни ХХ ст.

Про перші кроки в археологічному дослідженні Хотина маємо досить скупу інформацію, яка відноситься до ХІХ ст. Зайняття російськими військами Хотинської фортеці у 1806 році та утворення Бессарабської губернії в 1812 році відбилися на долі Середнього Подністров’я, яке стало складовою частиною Російської імперії.

Адміністрація Бессарабської губернії та Головне командування російської армії вже в перші роки існування новоствореної губернії приділяли чималу увагу картографуванню на створенню геодезичної основі її території. До цього часу відносяться ряд топографічних планів Хотинської фортеці з детальним позначенням найближчої округи, описом будівель на її території, позначенням доріг, мостів, переправ тощо. Офіцер-топограф О.Ф.Вельтман в роботі „Начертание древней истории Бессарабии” (1828 р.) відзначав значення фортеці для вивчення минулого регіону.

Певну увагу питанням збереження пам’ятки та необхідності фіксації знайдених поблизу неї артефактів приділяла влада губернії. Завдяки старанням генерал-губернатора Новоросійського краю та Бессарабії П.І.Федорова збереглася інформація про археологічні знахідки на території Хотинщини, в тому числі й про предмети, знайдені в околицях міста та фортеці.

У цей же час Хотинська фортеця, як історична пам’ятка, потрапляє в поле зору „Імператорського Одеського товариства історії та старожитностей”, яке розпочало свою діяльність з 1838 р. Вже у 1851 р. Товариству було доручено опікуватися пам’ятками Акерману (Білгород-Дністровський), Мелек-Чесменського кургану й Хотина. Однак, оскільки напрямом досліджень його діячів було вивчення античних пам’яток Північного Причорномор’я, Криму і Північного Кавказу, Хотинській фортеці практично не приділялося уваги. Про неї мимохідь згадувалося в окремих кореспонденціях, та розвідках, які публікувалися в „Записках” Товариства, де мова йшла про бессарабські легенди.

Перебування на території фортеці військових частин російської армії не дозволяло проведення там будь-яких археологічних робіт до початку ХХ ст. Лише руйнація пам’ятки та звернення місцевої інтелігенції до органів охорони пам’яток старовини Російської імперії призвели до приїзду в Хотин у 1901 р. дійсних членів „Імператорського Одеського товариства історії та старожитностей” істориків О.О.Кочубинського та О.І.Маркевича. Науковці оглянули пам’ятку, з’ясували її структуру та планування. Про це вони детально відзвітували Товариству у спеціальній доповіді, в якій також критично розглянули різні точки зору на час її побудови та навели погляд авторитетного фахівця своєї організації: „На думку спеціаліста, пана віце-президента нашого Товариства О.Л.Бертьє-Делегарда, який бачив, правда, тільки доставлені нами знімки з неї, цитадель побудована не турками, а, можливо, в той час, коли Хотин належав Речі Посполитій і будівництво здійснювалося німецькими, із північних, інженерами в ХVII ст.”.

Поява перших наукових описів старожитностей фортеці викликала зацікавленість науковців і краєзнавців. Відомо, що в 1907 р. учасник „Сорокского Общества исследователей Приднестровья в Географическом и Историко-Археологическом Отношениях” Ю.А.Грабовський обстежив фортецю і на засіданні Товариства виголосив доповідь „Поездка в Хотин в 1907 году и исторический очерк Хотинской крепости”.

Цікавилися фортецею і представники Російської археологічної комісії в Санкт-Петербурзі. Відомо, що її обстежив і зробив чисельні фотознімки академік архітектури, археолог, реставратор і фотограф П.П.Покришкін (1870-1922).

У наступні роки фортеці приділяли увагу переважно архітектори, які за її плануванням та типологією оборонних споруд намагалися визначити час її спорудження та встановити походження її будівничих.

Археологічних робіт, окрім збору підйомного матеріалу та аналізу випадкових знахідок, не здійснювалося.

Перші масштабні археологічні роботи на території Хотинської фортеці були проведені лише у післявоєнний час і пов’язуються з діяльністю відомого буковинського археолога, доктора історичних наук Б.О.Тимощука.

Вже з самого початку вивчення археологічних пам’яток регіону науковець велику увагу приділяв польовим дослідженням. Отримані ним археологічні матеріали слугували джерелами для реконструкції минулого Буковини. Підтвердили важливість даних розкопок й дослідження Хотинської фортеці, які дозволили з’ясувати етапи спорудження укріплень й фактично визначити час їхнього будівництва.

У „Щоденнику археологічної розвідки” за травень 1949 року Б.О.Тимощук, який в той час працював у Чернівецькому краєзнавчому музеї, описав старожитності фортеці, звернувши особливу увагу на будівельну технологію в різних частинах Цитаделі та Нової фортеці. Зокрема, він зауважив: „Замок має внизу стару кам’яну кладку, яка збереглася лише в деяких місцях. Камені цієї кладки скріплені ясно-сірою цем’янкою. ...Фундаментом самого замку є скеля Дністра. Отже, в будові самого замку простежуються 2 підходи будівництва: старший, рештки стін якого залишились в незначній кількості і пізніший. Це була одна з кращих будов того часу. Саме укріплення було так добре збудоване, що цілком розв’язувало питання взаємозв’язку між усіма вогневими точками...”.

Під час обстеження території фортеці вчений знайшов рештки давніх поселень: „Приблизно в 50 м на схід від замку, за стіною в обриві Дністра, виявлено скупчення глиняної обмазки. Біля обмазки, яка залягає на глибині близько 1 м від сучасної поверхні в чорноземі, який підстилається лесом, виявлено багато фрагментів трипільської кераміки. Отже трипільське поселення існувало на місці, де пізніше була збудована фортеця”. Далі науковець відзначив: „Приблизно до 1 км на схід від фортеці на схилах правого берега Дністра поширюється кераміка – кружальна з характерними потовщеними вінцями жовтого кольору, а також глазурована. Це культурні рештки поселення, що примикало до фортеці”. В кінці записів про старожитності фортеці Б.О.Тимощук констатував: ”Безперечно, в розвалах фортеці зберігаються під землею матеріальні свідчення героїчних днів історії фортеці. Їх можна вирізнити тільки значними розкопками.... Безперечно, місце розташування самої фортеці було дуже привабливим і для слов’янського укріплення, але поки ніяких доказів цього не знайдено».

У квітні-травні, наступного, 1950 року Б.О.Тимощук провів розвідкові розкопки у фортеці. Їхньою метою було „установити насиченість речовим матеріалом Хотинської фортеці і з’ясувати питання, чи доцільно музеєві проводити стаціонарні розкопки”. Першими об’єктами для дослідження були обрані північна квадратна вежа і внутрішній двір Цитаделі.

Розкопки всередині башти показали, що „На глибину 0,3 м йшли камені, перемішані з землею, цеглою, цем’янкою. Зрідка попадалися кістки тварин, декілька залізних речей (бритва, цвяхи), два черепки червоного кольору. На глибині 0,3 м пішов суцільний шар кам’яної вимостки, залитої цем’янкою жовтуватого кольору. Ця кам’яна кладка була суцільною з кам’яною кладкою самих стін. Отже, при побудові вежі спочатку був збудований поміст-майданчик на висоту до 20 м від скелі, яка є фундаментом вежі. І вже на цьому майданчику збудоване 3 поверхове приміщення для гарнізону”.

Ще один шурф дослідник заклав уздовж західної стіни між північною і західною (середньою) баштами. В ньому було виявлено значно більше знахідок: „Верхній шар на глибину до 0,4 м був досить насичений фрагментами кераміки, кістками тварин, осколками гранат, ядрами, залізними наконечниками стріл, камінням тощо. Переважала в основному червона грубостінна кераміка, іноді з поліхромною поливою, характерна для ХVIII ст. На глибині 0,9 м культурний шар сірого кольору змінився шаром чорного забарвлення. На глибині 1,1 м натрапили на каналізаційні труби складені з двох кам’яних створок...”. Схожі матеріали траплялися і в інших місцях фортеці.

Отримані матеріали показали, що культурні нашарування у фортеці досить потужні, а подальші розкопки пам’ятки є перспективними. Вчений запланував проведення масштабних стаціонарних розкопок. Але організувати експедицію в найближчі роки йому не вдалося. Пройшло ціле десятиліття, перш ніж Б.О.Тимощук, який вже на той час мав солідний досвід розкопок середньовічних старожитностей Василева, Ленківців, Горішніх Ширівців, фортеці на горі Цецино під Чернівцями та інших пам’яток, приступив до розкопок „Твердині на Дністрі”. У своїх мемуарах він згадував: ”Кілька років я досліджував Хотин і фортецю, розташовану в ньому. Писемних документів про виникнення Хотина не збереглося. Молдавські історики казали, що Хотин заснував молдавський господар Стефан Великий, турки і татари – що це їх заслуга і т.д. Я вирішив дослідити Хотинську фортецю. Для цього організував туди експедицію і запросив з Києва для спільної роботи архітектора, доктора мистецтвознавства Г.Н.Логвина”.

Археологічна експедиція (Чернівецького обласного краєзнавчого музею, а пізніше об’єднана експедиція Чернівецького державного університету і обласного краєзнавчого музею) розпочала свою роботу в Хотині під керівництвом Б.О.Тимощука влітку 1961 р. Роботи продовжилися в 1962, 1964 і 1967 рр., що було пов’язано із значною потужністю культурних нашарувань, які в окремих місцях досягали 8-10 метрів. До складу Хотинської експедиції в різний час входили: архітектор Г.Н.Логвин, археологи Л.Г.Куліниченко, Л.В.Вакуленко, П.П.Бирня, Ю.В.Чеботаренко та інші.

На території Цитаделі дослідником було закладено три розкопи і декілька траншей загальною площею 272 м². Перший розкоп розташовувався в північній частині подвір’я між квадратною баштою і будинком старости (коменданта). В ньому на глибині 1-1,2 м від сучасної поверхні виявлено кам’яну вимостку фортечного двору з матеріалами другої половини XV-XVI ст. Дослідженнями встановлено, що оборонні стіни фортеці з вежами, будинок з церквою поблизу східної оборонної стіни, величезні підвальні приміщення та інші фортечні будівлі були споруджені як єдиний архітектурний комплекс у другій половині ХV ст. Всі кладки будівель скріплено однаковим вапняковим розчином (вапно з домішкою річкової гальки і деревного вугілля) і органічно пов’язані між собою. Також було з’ясовано, що в цій частині подвір’я, в той же період, для запобігання підкопів ззовні і зміцнення стін і башти був споруджений суцільний бетонний настил товщиною 1-2 м.

Нижче кам’яної вимостки подвір’я вченим був зафіксований шар товщиною до 3 м, насичений рештками (цегла, шматки зв’язуючого розчину, штукатурка, фрески) більш давньої будівлі, очевидно, XIV – початку XV ст. Особливо цікавим виявилися фрагменти фрескового розпису, виконаного яскравими червоними, чорними, рожевими і жовтими фарбами. Фрескові малюнки зображували людські постаті в німбах, деталі одягу, а на багатьох збереглися кириличні літери, нанесені червоною фарбою і поділені чорними лініями. На думку Б.О.Тимощука це були рештки „...древньої християнської церкви”.

У розкопі між підвалами і східною оборонною стіною було виявлено решки оборонного муру XIV ст., який повторював конфігурацію стіни XV ст. Товщина муру становила 0,95 м і він зберігся на висоту 3,5 м. Оборонна стіна була складена з плит вапняку і скріплена вапняковим розчином, до складу якого, окрім вапна, входили товчена цегла, пісок і вугілля. Тут також було зафіксовано рештки стіни, з аналогічного матеріалу та розчину, яка була зведена перпендикулярно до попередньої. Товщина її становила 1,5 м. З півдня вона захищала фортецю XIV ст. Остання, вочевидь, була майже втричі менша за розмірами від укріплень наступного століття.

Надзвичайно важливими виявилися матеріали з розкопу, закладеного між палацом старости (коменданта) і східною оборонною стіною. Зокрема, було встановлено, що тут у XV ст. стояла стіна з баштою, яка відокремлювала північну частину фортечного подвір’я від південної. Стіна, яка поділяла подвір’я на дві частини, була товщиною 1,3 м і по висоті, очевидно, сягала рівня 2-го поверху палацу. По її середині стояла восьмикутна вежа, яка мала в нижній частині проїзд шириною 3 м. Отже, Цитадель свого часу була розділена на дві частини: північну, де перебували представники вищих соціальних прошарків та південну, в якій, очевидно, проживав гарнізон фортеці. В цій частині подвір’я були знайдені рештки водогону, який складався із глиняних труб довжиною 35 см та діаметром 8-10 см.

Детальне обстеження зовнішніх мурів фортеці, проведене Б.О.Тимощуком і Г.Н.Логвином, дозволило виділити різночасові ділянки стіни, що відрізнялися за складом будівельного розчину. Так, в товщі оборонної східної стіни XV ст., за 10 м від північної вежі виявлено рештки самого давнього фортечного муру. Він зберігся на висоту 7,5 м і довжину 14,5 м. „Виявилося, що ця фортеця стояла на тій же монолітній кам’яній глибі, що слугувала фундаментом для важких кам’яних стін пізнішої фортеці” – писав про це у своїх спогадах Б.О.Тимощук.

Характерною особливістю цього муру був вапняковий розчин із значною домішкою битої цегли – так званої „цем’янки”. На думку Г.Н.Логвина це „вказує на зв’язок будівельних традицій з Придніпров’ям”. Часом спорудження цієї стіни, на думку Б.О.Тимощука, „були 40-50-ті роки ХІІІ ст., коли за свідченням літописця, заходами князя Данила Галицького (1245-1264) було побудовано багато укріплень для захисту руських земель від татар”.

Археологічними дослідженнями в нижніх шарах всіх розкопів знайдено численні фрагменти слов’янської IX-X ст. та давньоруської XI-XIII ст. кераміки. Рештки слов’янського поселення були також виявлені на території Нової фортеці, де розкопано рештки двох напівземлянок Х ст., а за межами оборонних стін пам’ятки зафіксовані культурні нашарування райковецької культури VIII-X ст.

Таким чином, Б.О.Тимощук виділив наступні 4 основні періоди в історії хотинських укріплень: „1) Х – перша половина ХІІІ ст. – дерев’яно-земляні укріплення; 2) друга половина ХІІІ – перша половина XV ст. – кам’яна фортеця площею близько 2 га, розрахована на оборону від військ, озброєних каменеметальними машинами; 3) друга половина XV – початок  XVIIІ ст. – кам’яна фортеця площею близько 6 га, розрахована на оборону від військ, озброєних артилерією; 4) початок XVIIІ ст. – 1856 р. – земляна фортеця площею 30 га, розрахована на оборону від військ, озброєних далекобійною артилерією”.

Після завершення розкопок матеріали досліджень були опубліковані Б.О.Тимощуком у ряді статей у наукових й енциклопедичних виданнях, путівниках, місцевій пресі, оприлюднені на наукових конференціях і симпозіумах. З цього часу інформація про минуле Хотинської фортеці отримала наукове підґрунтя і була схвально зустрінута в колах науковців й громадськості. Самі ж виявлені знахідки з культурних нашарувань фортеці були передані до фондів Чернівецького краєзнавчого музею та Хотинського народного музею (створений у 1963 р., з 1968 – народний), де вони поповнили експозиції доби середньовіччя.

Згодом на території фортеці розпочалися реставраційні роботи, які сприяли збереженню споруд пам’ятки. В цей час масштабних археологічних робіт на території фортеці не проводилося. Правда, продовжувалося обстеження берегової лінії Дністра та збір підйомного матеріалу в безпосередній близькості від пам’ятки.

Важливою подією тих років стала поява перших наукових досліджень, в яких на матеріалах комплексного узагальнення даних археології й писемних джерел було визначено час заснування міста і фортеці. Висновок зроблений науковцями: „Археологічні матеріали, виявлені на території Хотинської фортеці, дають підстави вважати, що початок цього давньоруського міста можна пов’язувати з городищем Х-ХІ ст., яке на відміну від звичайних поселень мало штучні укріплення і було постійним центром суспільного життя цієї округи” – дозволив розпочати підготовку клопотання про відзначення ювілею міста

Новий етап у вивченні минулого фортеці наступає на зламі тисячоліть. Головною його подією стало утворення Державного історико-архітектурного заповідника (далі ДІАЗ) „Хотинська фортеця”. У грудні 2000 р. ДІАЗ «Хотинська фортеця» разом з Чернівецьким національним університетом ім. Ю.Федьковича, Хотинською районною державною адміністрацією та Хотинською міською радою провела наукову конференцію „Хотину – 1000 років”, яка підвела підсумки історичних досліджень минулого міста й фортеці. Виголошені на ній доповіді Л.П.Михайлини „Археологічні дані про час заснування Хотина” та О.М.Масана „Виникнення та розвиток Хотина в добу середньовіччя” лягли в основу Ухвали конференції, в якій було запропоновано відзначити міленіум Хотина на загальнодержавному рівні.

Підготовка до святкування ювілею Хотина, як це не дивно, привела до руйнації археологічних нашарувань у Цитаделі. У серпні 2002 р. разом із сміттям з території фортеці почали вивозитися й викидатися у фортечний рів і берегові схили Дністра маси ґрунту разом з предметами матеріальної культури XVII-XIX ст. Лише завдяки втручанню наукової громадськості та засобів масової інформації така руйнація була зупинена, а в фортеці через 35 років знову розпочала роботу археологічна експедиція під керівництвом авторів.

Археологічні роботи проводилися силами науковців і студенів історичного факультету ЧНУ в місцях найбільшого оголення культурних нашарувань в північній частині подвір’я Цитаделі. Також перевірялися на предмет наявності археологічних артефактів вивезена, як „сміття”, земля із фортеці.

Основні роботи проводилися на внутрішньому подвір’ї фортеці поблизу від північної башти. Під час розкопок культурного шару знайдено рештки фундаментів споруд та зафіксовано знахідки XVІІ-XVІІІ ст. (кам’яні та чавунні ядра, скляні гранати, свинцеві кулі, кахлі, кераміка тощо). Вивчалися також кам’яні фундаменти будівлі розмірами 5,2 х 3,85 м, які були виявлені між палацом старости та північно-західною стіною фортечного подвір’я. Споруда складалася з двох приміщень розділених фундаментом із кам’яних блоків та цегли. В більшому приміщенні підлога була викладена із трьох плоских кам’яних плит великих розмірів нахилених до центру, де знаходився кам’яний жолоб з повздовжніми отворами. Очевидно, виявлене приміщення є рештками “турецької” лазні ХVIIІ ст.

Тоді ж був розчищений старий розкоп перед палацом старости і встановлено, що це нижня частини підвалу, очевидно ХVII ст. Поряд з підвалом виявлена викладена з підквадратної цегли площадка з рештками печі (?). Знайдений на поверхні матеріал дозволяє датувати цей комплекс ХVIIІ – початком ХІХ ст. Можливо, що це була споруда для приготування їжі гарнізону фортеці. Знайдені під час дослідження матеріали показали, що територія подвір’я Цитаделі інтенсивно використовувалася для проживання гарнізону в останні періоди існування пам’ятки, як оборонного об’єкту.

З 2004 року на території фортеці проводяться щорічні археологічні роботи науковцями Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича та Інституту археології НАН України під керівництвом авторів. У дослідженнях приймають безпосередню участь студенти-першокурсники факультету історії, політології та міжнародних відносин ЧНУ ім. Ю.Федьковича, які проходять тут археологічну практику, та учні шкіл області, учасники краєзнавчих гуртків. Для наукових консультацій на розкопки запрошувалися провідні фахівці Інституту археології АН України члени-кореспонденти АН України Г.Ю.Івакін та О.П.Моця.

Через значну насиченість культурних нашарувань Цитаделі та Нової фортеці основним завданням Хотинської археологічної експедиції були рятівні роботи в місцях, де проводилися реставраційні, землевпорядкувальні, будівельні роботи, а також на об’єктах, які Заповідник планував реконструювати й перетворити в екскурсійні.

У 2004 році були розпочаті археологічні дослідження руїн мусульманської культової споруди – мечеті з мінаретом на території Нової фортеці. Планувалося встановити міцність фундаментів будівлі, розчистити завалені підвали й підготувати рештки споруди для консервації. З цією метою по периметру мечеті був закладений розкоп розмірами 32 х 19 м. Оконтурення фундаментів мечеті дало змогу встановити її розміри й розпочати вибір завалів із підвальних приміщень. Під час робіт встановлено, що споруда в ХІХ ст. використовувалася як склад і декілька разів переплановувалася та ремонтувалася, про що свідчили знахідки цеглин, датовані 1842-1846 рр. Проводилося також розвідкове шурфування в різних частинах пам’ятки та поблизу від неї на березі р. Дністер. Серед знахідок на особливу увагу заслуговують 3 кам’яних ядра діаметром понад 30 см та уламки надгробку з арабськими надписами.

Археологічними роботами 2005 року було продовжено вивчення руїн мечеті з мінаретом. Розчищалися нові ділянки підвалів споруди та було здійснено обстеження фундаментів (південної і західної сторони) на всю глибину їхнього залягання. Під час цих робіт на глибині 1,5-2 м були знайдені рештки культурних шарів слов’янського та давньоруського часу з численними фрагментами типового керамічного посуду. Поблизу від західної стіни фундаменту мечеті зафіксовані поховання (дорослої людини і дитини).

Невеликі роботи проводилися в північній частині подвір’я Цитаделі (між палацом старости і північною вежею), які мали за мету віднайти рештки водовідводу для проектування сучасної системи виведення дощових і талих вод з території пам’ятки. Такий водовідвід був знайдений. Він виявився двох хронологічних періодів. Давніший відносився до ХV-XVII ст. і являв собою обмуровані каменем канали, які зверху вкривалися дерев’яними плахами. Водовідвід турецького часу був виготовлений із масивних кам’яних блоків з круглими виїмками всередині. На жаль вдалося прослідкувати тільки невелику його частину, інша була розібрана, очевидно, на будівельні матеріали.

Здійснені розвідкові шурфування у внутрішньому (привратному) дворі під дерев’яним мостом. У розкопі було знайдено понад півтори тисячі ядер різних розмірів та свинцеві пломби першої половини ХІХ ст.

Вивчення розмивів берегів Дністра під стінами фортеці дозволило віднайти чисельні знахідки матеріальної культури гарнізону укріплень в XVIII-XIX ст.

Дослідження 2006 року продовжили роботи попередніх років. В цей археологічний сезон було завершено розчистку підвалів мечеті й встановлено їхнє планування. Таким чином, мусульманська культова споруда була повністю вивчена й підготовлена до консервації та реставрації.

Основні роботи експедиції були зосереджені на вивченні траси для підземних комунікацій електромережі на території Нової фортеці і Цитаделі. На території Нової фортеці були знайдені лише матеріали XVIII-XIX ст., в тому числі й кам’яні фундаменти пізніх будівель.

Матеріал XVI-XVII ст. був знайдений у Привратному дворі (південно-східна частина фортеці). Тут були розчищені рештки оборонної стіни, зруйнованої перебудовами XVIIІ ст. та розчищено до кам’яної вимостки нижню частину в’їзної вежі. Серед численних археологічних знахідок на особливу увагу заслуговували західноєвропейські, турецькі та російські монети, виявлені під час робіт.

У наступному 2007 році археологічні дослідження були продовжені у Привратному дворі, де поглиблювався котлован під колодязь для електромереж. Його розширення дозволило розчистити верхні, зруйновані частини споруд, зокрема, круглої в плані будівлі зі слідами пізніших надбудов.

Під час науково-рятівник досліджень неподалік зовнішньої оборонної стіни було виявлено колективне поховання людських останків. Кістяки померлих, у яких були відсутні окремі кістки і частини тіл, були складені в неглибоку яму і засипані землею. Очевидно, це поховання солдат, які загинули від розривів артилерійських снарядів. Жодного супроводжуючого матеріалу в захороненні не знайдено, тому встановити їхню належність неможливо.

Археологічні дослідження по трасі спорудження підземних електромереж були продовжені і в 2008 році. У трьох розкопах і з’єднуючих їх траншеях, в південно-східній частині Нової фортеці, були знайдені матеріали XVIIІ – першої половини ХІХ ст. Це чотири фундаменти будівель, які розкриті лише частково, серед будівельних решток яких знайдені численні уламки і цілі екземпляри цеглин з літерами „Х, Х і К, ХОТ” і датами 1845, 1848, 1852 рр.

Вивчення культурних нашарувань у фортеці в 2009-2010 рр. були зосереджені у Привратному дворі, де продовжувалися розкопки фундаментів кам’яних споруд. Основна увага зосереджувалася на рештках кам’яної споруди круглої в плані форми. Їх вивченням займалася Ю.В.Мисько, яка проаналізувавши численні зображення Хотинської фортеці на картинах голландських та польських митців ХVII-XVIIIст., де зображувалися епізоди битва під Хотином 1673 р., пов’язала виявлені руїни будівлі із південно-східною (нині втраченою) баштою фортеці. Вивчення фундаментів будівлі дозволили оконтурити вежу, з’ясувати особливості її спорудження та встановити, що вона, а також оборонна стіна, яка прилягала до неї, були розібрані під час розширення Цитаделі турецькою адміністрацією на початку XVIIIст.

Отже, відтворенню найдавніших сторінок історії Хотинської фортеці завдячуємо археологічним дослідженням, які дозволили з’ясувати час й етапи її спорудження, отримати цінну інформацію про різні періоди її існування та суттєво доповнити дані писемних джерел.